Ми хочемо снігу. А вам байдуже?
На лижницю нажаль не звернув ніхто уваги, але таке враженя що їй байдудже що вона...
Думаю, це був найкращий концерт Мертвого Півня, який я бачив...
Як мені сказав редактор одного з видавництв: "В тебе є три варіанти: 5% того, що раптом ти здобудеш визнання за життя, 30% – через 30 років після смерті, 70% – що ти обломаєшся, кинеш писати, і про тебе всі швидко забудуть". Це дуже оптимістичний прогноз, але я ніяк не можу зрозуміти, що саме треба робити – писати чи прагнути визнання? З одного боку писати важливо, але от я з 1989 року писав і, поки не почав прагнути визнання, був цікавий лише деяким членам домашнього літературного гуртка. Що взагалі робити? В літературному гуртку мене такі питання не цікавили – писав і все, бо більше робити не було чого.
Цікаво (одним словом).
щастє!
Я завжди готовий! Тіко скажіть, коли :)
Мій фотік і відео непогано знімає... =))
шонада?)
слиш,ти=)
скіко треба ;)
та був я у вас на районє!) скіко можна)
ти диви, стрілки вже переводить)))
ей, це я чекаю на обіцяний крекер з доставкою! )
нєпрімєнно) приїжджай)
ну, вип'єм за це)
спробую, але нічо не обіцяю)))))
о, камон! ти вибрав дуже вдалий момент для широких мас аудиторій) зокрема студентів))
дивися на це тверезо! ))))
мда, не найвдаліший фрагмент я вибрав)
ну нічо, я ще реабілітуюсь)
Антонича, себе й у твому випадку – остаканювання )))
питання лише – для піару чого))))
йор олвейз велкам)
як ти сама казала – берем бутерброди і шуруєм в голосіївку ;)))
ГИИИИ)) тема-тема для піару)
Ааааа, я теж так хочууууууу!
Добрий чарівник, візьми мене з собою... Точніше, добрі чарівниці :)
ну да, так і було))
замітно